March 27th, 2008

rusin, rusyn, русины

Две противоположные личности:А.Духнович гордо стоит, а А.Волошин грустно сидит - в Ужгороде!

 

Ю.Думнич

Міфічні  заслуги монсиньйора Августина Волошина і горда постать будителя і вождя русинів А. Духновича в Ужгороді.

(Переклад на українську для українців)

За декілька послідніх років почали писати про «історичні факти Карпатської України» та її вождя А.Волошина   декотрі "вчені", не знаючи реальних історичних фактів. Вони на замовлення політиків хочуть величати А.Волошина та його команду та ще і ставити йому нові пам’ятники навіть у Києві. Але легко проаналізувати чи Волошин заслужив дійсно на таку увагу. Адже  ми, старше русинське покоління, ще живі і пам’ятаємо правдиві хустські події 1939 року, а не надумані націоналістами.

По-перше, Європейська історія не терпить обману та неправдивих фактів. Теперішня Закарпатська область в той час 1938-39 и до 1945 р років мала назву «Подкарпатська Русь», та входила до складу Чехословацької Республіки, як Національна Русинська Автономія.  Юридичної  чи географічної назви «Карпатська Україна» в той час не було, хіба, що в Хусті і то на дві години у головах січовиків і її ніхто і ніколи не визнавав. Останні 12 районів, як Березнянський, Перечинський, Ужгородський, Мукачівський, Берегівський, Виноградівський, Свалявський, Міжгірський, Воловецький, Тячевський, Раховський та Іршавський до Хустської "Забави" галицько-фашистських терористів ніякого відношення не мали.

Міняти юридичну назву держави має право тільки загально крайовий Референдум, законно призначений. Тому справедливо буде назвати їх витвір як «Хустська Украйина», а не Карпатська Україна. Адже на Підкарпатську Русь імігрувало спершу 3000 бойовиків терористів, а пізніше ще 12 тисяч галичан та росіян, оскільки Г. Масарик створив широку демократію та й відкрив границі республіки для втікачів з Росії і Польської Галичини. Оскільки відкривалися русинські школи, то відчувався нехватка вчителів. Зате велика частина емігрантів влаштувалися у нашому краї на роботу. Спочатку – Августин Волошин, будучи греко-католицьким  священиком  та директором дівочої вчительської семінарії в Ужгороді, вів себе як русин-патріот. Був він спочатку нормальним послідовником русинської ідеї А.Духновича. Ще у 1909 році у календарі «Місяцеслові» писав так: «Ту страшную заразу украйинизма и радикалізма которая в последнёє время так сильно розмножилась, которая завела постоянную борьбу Русина, отчуждая ёго от языка и церкви, даже от имени русинського, которая мнимую свою правду и любов со страшной ненавистю распространяет дома».

Далі у 1913 році видав: Азбуку- перву читанку для народних шкіл Подкарпатської та Пряшівської Русі під числом: 114-951.17.VII.1913 р. (одобрена ординатором Мукачівської та Пряшівської єпархіями).

В дальнійшому А.Волошин, при таємних обставинах, перевтілюється в українця під впливом полковника Колодзінського та Коновальця, яких виховали німці, як політичних терористів і пропагандистів у Мюнхені, де вони спасалися від влади Польщі і Радянської України. Правда, що гр..кат. духовенство А. Волошина мало піддержувало в його ідеях. Окрім себе він присватав туди ще і п. Ревая, якому дав владу шкільництва. Пан Ревай ще до 1920 р. був «товарищ комуніст» и партсекретар у В.Бичкові. А під час Чехословацької Республіки у серпні 1931 року був призначений шкільним референтом П.Русі, і активно  направляв на посаду учителів у сільські школи польсько-українських емігрантів. А ті, скориставшись добротою русинів, активно почали українізацію в русинських школах краю, де розпочали вчити дітей українсько-галицькі січовицькі пісні і вірші. Наприклад пісня : «Нам поможе вуйко Гітлер та Пречиста Мати, волю здобувати, ой чи пан чи пропав - двічі не вмирати. Гей, гей хлопці до зброї». Коли декілька січовиків заспівали таку пісню, то моя мати, як християнка греко-католичка, з біллю в душі мені, юному студенту, сказала: «майже ся зявив сам антихрист до нас грішних, бо заспівує имня Пресвятой Богородиці из Гітлером». Ось яка була реакція простого русинського народу в наших селах на січовицьке українство.

В 1939 році, по всім даним, засідання парламенту-Сойму, як такого, не було. Наведемо такі аргументи. Чому прем’єр-міністр А. Волошин самочинно призначив СОЙМ на 15 березня? Чому він сам скинув з себе конституційну посаду прем’єр-міністра Підкарпатської Руси и самочинно взяв на себе неконституційну посаду президента неіснуючої Карпатської України?  Ще б розуміло, якби він став головою парламенту-СОЙМУ. Але СОЙМУ, як такого - не виявлено, бо не був вибраний ні голова СОЙМУ, ні справжніх виборів президента, та й цього не дозволяла Конституція ЧСР. Просто купка галицьких авантюристів, подібно самозванцю псевдо президенту України В. Грушевському, рішила штовхнути «русино-українця» А. Волошина погратися в президенти. Так пізніше галичани стали скопом рватися в українські православні автокефальні церкви і патріярхи, яких тепер в Україні, при допомозі «кравчуків», вже під десять. Ці галицькі «патріархи» - і сміх і гріх, - галицько-польський витвір. Всі ці незаконні й неканонічні святоші все ж… підтримані владою Києва, як «патріархи».

Це вже загальноукраїнська національна хвороба творити міфи «поразок», «морів», з десяток «національних церквей», забуваючи за 150 тисяч вирізаних поляків, замордованих тисячі русинів в концлагері «Думен», знищених тисячі євреїв і за співпрацю з фашистами!

І ще один аргумент! Офіційна їх газета п. Гренджі-Донського за 16 березня не згадується про засідання СОЙМУ і називає редактор чомусь А. Волошина по-старому - «прем’єр-міністром», а не президентом. Отже, всю т.зв. «історію Карпатської України» дописали, додумали січовики вже за кордоном і то лиш десь в 1960-ті роки, перебували в США на вірній службі в ЦРУ, зображаючи з себе героїв. Прийшов час, їх міфи знадобилися українським олігархам, які прикриваючись цими героями, стали обікрадувати український народ - і русинський теж.

Дальше. Чого майже ані один  із агітаторів-емігрантів і терористів-нелегалів з Галичини не постраждав на Красному Полі коло Хуста? Лишили вмирати на полі лише декілька десятків студентів Хустської гімназії та Мукачівської семінарії. Великі українці-терористи залишили там 2 чеські кулемети а тих декілька десятків студентів на полі покинули на вірну смерть. Самі ж повтікали через міст у Тячеві до Румунії. Тепер у новинках пишуть, що січовики грудьми стояли проти мадярських гармат і танків?? Навіть віддали життя за Карпатську Україну, втікаючи на авто до вуйка Гітлера.

В той час А. Волошин, Ревай, Колодзінський, Попович та Коновалець на старій чорній «Татрі» також втікали через Тячево у Румунію. Зупинилися вони в окупованій фашистами Празі. Цікаво б спитати хвалебних авторів статей про А. Волошина, чого він не втікав до Львова або в Київ? Адже він і його команда хотіли збудувати Україну у чужій державі-Чехословаччині, проти якої активно виступали і кричали по вулицях: «Чехів вон». І це при тому, що Чехословаччина дала їм роботу та квартири.

У Празі А. Волошин влаштувався в Українському університеті на кафедру історії, який єдиний і фінансувався фашистами. Там він був і арештований КДБ, та перевезений у Москву, але при посаді прем’єр-міністра Підкарпатської Русі. Про це свідчила і його державна печатка як глави «Правительства Подкарпатськой Руси». Там він можливо й прозрів, але за відмову підписати приєднання… до «Матері України», за яку так боровся, був убитий українсько-московськими більшовиками. Діти ж тих більшовиків, сьогодні поставили пам’ятник в Ужгороді А. Волошину!   І сидить він спиною до ріки, зажурений і задуманий, через те, що продав інтереси свого русинського народу. А на другому боці лицем до русинської річки Уж гордо стоїть вірний син русинського народу - будитель і вождь русинів А. Духнович.

Ось які факти підтверджують, що Августин Волошин не може називатися «батьком», адже просив Гітлера включити суверенну Підкарпатську Русь під протекторат Німеччини. Іншого варіанту в історії нашого краю він не заслужив, бо наш народ ніколи не хотів бути під СС-галицьким каблуком. Наш русинський мирний богобойний народ завжди хотів мати свою землю і користуватися своїми правами і свободами, наданими нам, корінним русинам, законами держави та міжнародними договорами.

 

Член спілки журналістів України, потомственний русин.

Канд..мед.наук.   Думнич Ю.А.