podkarpatrus (podkarpatrus) wrote,
podkarpatrus
podkarpatrus

ИЗВЕСТНЫЕ ПОДКАРПАТСКИЕ РУСИНЫ Иван Сильвай

 ИЗВЕСТНЫЕ ПОДКАРПАТСКИЕ РУСИНЫ

Иван Сильвай
ПОДКАРПАТОРУСИНСЬКЫЙ ЕЗОП –
Иван Антонович СИЛЬВАЙ  (1838—1904)

И.Сильвай увыйшов у русинську литературу як поет, баснописець и прозаик. Прото його творчество мало извістноє широкому читателю. Постараємеся компенсовати на наших стороночках сесь недостаток из доступных нам жерел хоть дакулько куртенькых розказикув. Днесь познакомиме вас из трьома баснями нашого славного земляка.

ПЛАТЯ СКРОМНОСТИ

Коли добротливый Бог создав потят, ушиткі стояли коло Нього и не хотіли отыйти, бо каждоє мало ище якоєсь окремішньоє жаданя. Гуска повіла: “Я бы любила, обы у мене были зелені ногы”. Качка повіла: “Я бы любила, обы у мене была черлена голова”. Перепілка захотіла собі тарканистоє платя. И так каждоє потятко мало якусь хыбу. Лем соловей быв доволный, радовався своюй одежи и дяковав Богови. И Бог повів: “Зато, што ты доволный свойим простым платьом, ты будеш май красно співати, и люде будуть насоложоватися твойим співаньом”. Из сими словами Бог незадоволено лишив потят, а в корчи прекрасно зазвучав голос соловя, якый славив доброту Творця.
Мораль сеї басні така: Треба обыйтися из тым, што маєш.
ВОРОБКЫ ПОД КЛЕБАНОМ

Єден хлопчик, Мішка, имив воробкы, и не знавучи нашто, спрятав їх у клебан, а клебан поклав на голову. Мож собі представити, які были танці на голові под клебаном. Кить хлопчик стрічався из другыми, мусів обертатися у другый бук, обы не кланятися. Раз лем иде староста, котрому ушиткі мусять кланятися. Мішка не поклонився йому, бо под клебаном были воробкы. Староста не стерпів такого безчестя и повів свому подстаростови, котрый иппен ишов: “Попозерай лем, ци не приліпленый клебан на голові тому хлопцьови”. Подстароста ухопив клебан и бррр… - воробкы розлетілися. Староста и другі люде усміяли Мішку, а вун нещасный от ганьбы почерленів ги рак. Оттогды кить дако из діти не поклонився старшому, звыкли казати: “Ачей у тя воробкы под клебаном!”
Мораль: Ліпше поклонитися, ги заганьбитися.

ВЕЛИЧЕЗНА КАПУСТА

Два вандрувникы, Йосиф и Стефан, ишли коло поля из капустов. Каже єден: “Попозерай, Йосифе, які величезні головкы!” “Тобі тото великі головкы?” – перезвідав Йосиф, котрый дуже любив хытрити. – Коли я вандровав у Німеччині, видів им раз таку головку, котра была булша от сеї попуської фары”. Стефан быв бляхарьом, уже знав добрі свого побратима, што тот знав циганити, и так му повів: “ Раз и я штось видів такоє величезноє...тото быв єден котел, при котрому пятдесят люди робили онь три місяці. Може быв и булшый, як сеся церьков”. 
- “Та нашто быв такый величезный котел?” – позвідався Йосиф. 
- “Твою капусту хотіли у ньому изварити, котра была така велика, як попуська фара,” - отвітив Стефан.
Мораль: Ко другых за дурных держить, много раз сам обстане дурным.

http://nashastoronka.livejournal.com/1028.html
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments