podkarpatrus (podkarpatrus) wrote,
podkarpatrus
podkarpatrus

Світло і тіні Михайла Беленя

Cвій 60-літній ювілей відзначив художник Михайло Белень. Це було якось водночас і помпезно, і камерно, бо виставку розгорнуто в приміщенні обласної адміністрації за участю перших осіб області, Закарпатського народного хору та знакових осіб у мистецькій сфері. Експозиція була сімейна – свої не менш цікаві роботи продемонструвала і дружина майстра Магдалина Пуглик-Белень. Михайлові Беленю, який мав страшенно заплутані стосунки зі Спілкою художників, того дня учергове вручили членський квиток. Це було дещо по-совковому, а все ж вписувалося у сценарій, бо і майстер народився у день радянської піонерії, а потім на все життя зберіг отой запал, розвинув у собі пробивну силу, здатну зламати будь-яку броню. Типовий роботоголік, він заставив цілу область своїми пам’ятниками і завішав меморіальними дошками.


Чи вписується цей художник у наш час? Звичайно, ні. М.Белень родом зовсім з іншої епохи. Такої ж суперечливої, значно жорстокішої, антигуманної, але і значно масштабнішої. Там був чіткий поділ на вузький прошарок метрів, відомих геть усім, і на широку масу творчої інтелігенції. Були чіткі правила гри у мистецтві і навколо нього.  Нове суспільство поки так і не проти¬ставило тому якусь свою модель. М.Белень – один із тих, хто шукає і розробляє цю модель. Він звик плавати в океані, а доводиться нидіти в акваріумі. У його творчості оця суперечність стала визначальною. З одного боку, монументалізм, тенденція до гігантизму, з іншого –  схильність до декоративності, бажання наситити кожний твір масою по¬дробиць. У цьому протистоянні сам дух нашого часу. Але не тільки в цьому. Кожна робота М.Беленя має за собою химерну історію. Про скульптора можна написати цілий авантюрний роман із доброї сотні розділів, кожний – про якесь нове з його творінь.    

От, наприклад, начерк одного з таких розділів. Є в Ужгороді площа Б.Хмельницького. Чому саме Богдана? Мабуть, тому, що розбивалася тоді, коли вся імперія гучно святкувала 300-річчя Переяславської ради. Тоді в України з'явився Крим, з яким держава досі не знає, що чинити, а в Ужгороді – оця площа. Площа вийшла такою ж проблемною, як і незручний півострів. З одного боку, дуже красива, над самою річкою, звідси чудовий вид на протилежний берег, стрункі тополі, дитяча бібліотека і дитяче кафе, яке врешті-решт перетворилося на звичайну кнайпу. Звісно, що такий шмат вільної території постійно муляв очі різноманітним забудовникам упродовж останніх двадцяти років. Реальним способом порятунку площі (а більшість подібних, але менших скверів вже зникло) було перетворення її на якийсь меморіал. Ще в радянську добу там стояв знак, мовляв, тут буде пам'ятник закарпатським воїнам-добровольцям. Врешті-решт такий монумент поставили в іншому місці.  Потім там планувався пам'ятник Шевченку, бо й місцевість дещо нагадувала дніпровську. Та Шевченка сором'язливо заховали у закутку площі Народної, а коли його запропонували перенести у більш престижне місце, постала проти того частина  нашої національної інтелігенції, чию логіку тяжко збагнути. На площі ж Хмельницького запланували монумент Соборності. Була свого часу така ідея у В.Ющенка – поставити подібні знаки у чотирьох крайніх точках України.  Проект ужгородського знаку розробив М.Белень. Це мала бути  висока металева аркова конструкція зі шпилем, біля основи якої – різні діячі закарпатської історії. Вражаючий фундамент під цю річ залили стаханівськими темпами, але на тім справа і завершилася.     

Напередодні останніх місцевих виборів виник черговий проект забудови площі – тепер її геть усю мав накрити гігантський торгово-розважальний центр. Населення навколишніх вулиць стало дибки – бракувало їм тільки цього вертепу і розсадника антисанітарії. У ті дні багато хто згадував добрим словом М.Беленя, шкодував, що той не реалізував свої пробивні здатності до кінця і не довів справу з монументом до червоної стрічки. Врешті-решт справу вирішили найбільш дешево і сердито: аби площу не забудували, там  насадили сакур. Сумнівно, правда, щоб це зупинило якогось майбутнього інвестора, але  подібні паліативні рішення для годиться  у нас на кожному кроці.  Монумент Соборності якось надійніше – все-таки є кримінальна стаття про наругу над державною символікою. Та й тяжко уявити забудовників, які вночі по-пластунськи повзуть у чорних балахонах, аби висадити  стелу у повітря.

Отакими (і ще десятками подібних) епізодів і змушений перейматися нині скульптор. Як він то витримує, відомо лише йому самому. Може, ще і його дружині. За реалізацію кожного проекту доводиться битися буквально насмерть.  Проте ювіляр сповнений сил і енергії. Завдяки таким постатям закарпатська монументальна пропаганда ще не вмерла – на відміну від більшості інших сфер суспільного буття і суспільної свідомості. Та пропаганда позначена різними недугами, її гостро критикують, але це якраз і доводить, що вона все-таки жива.

Сергій Федака

http://zakarpattya.net.ua/ukr-news-83871-Svitlo-i-tini-Mykhaila-Belenia

Для мирового сообщества пришло время мирного решения проблемы "Галичина".Украина не способна решить

Открытое письмо-обращение к делегатам и участникам 11-го Мирового Конгресса русин.


Украинская судебная Кама Сутра

САЙТ ПОДКАРПАТСКАЯ РУСЬ
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments