podkarpatrus (podkarpatrus) wrote,
podkarpatrus
podkarpatrus

Закарпатский референдум для СБУ «основание для политического преследовая русинских активистов 1

Очередной расстрел восстановления русинской нации 20 февраля 2012 года! 19 марта на заседании суда последнее слово подсудимому и приговор. Прокурор просит три года! Речь Адвоката П.Годьмаша на суде против русина свящ. Д Сидора. ПРО ЧЕРГОВИЙ РОЗСТРІЛ ВІДНОВЛЕННЯ РУСИНСЬКОЇ НАЦІЇ І ДЕРЖАВНОСТІ Під час горбачовської розбудови Радянського Союзу з людським обличчям на порядок денний стало питання реалізації міжнародного права по правам людини. Зокрема, «Пакту про громадянські і політичні права», у якому 1-й пункт 1-ої статті починається таким реченням: «Всі народи мають право на самовизначення». А 3-й пункт цієї ж 1-ої статті написано так: «Всі держави, які беруть участь у цьому Пакті… повинні, відповідно до положень Статуту Організації Об’єднаних Націй, заохочувати здійснення права на самовизначення і поважати це право». Цей Пакт 19 жовтня 1973 р. ратифікувала і Верховна Рада Радянської України. Тому він став поштовхом для Общества карпатських русинів, яке 29 вересня 1990 р. прийняло Декларацію про відновлення русинської нації і її автономності у складі Радянської України. Правильність цієї Декларації підтвердила Верховна Рада України, яка 1 листопада 1991 року прийняла «Звернення до парламентів і народів світу», у якому на весь світ було проголошено: «Україна будує демократичну, правову державу, першочерговою метою якої є забезпечення прав і свобод людини. З цією метою Україна буде неухильно дотримуватись норм міжнародного права, керуючись Загальною декларацією прав людини, міжнародними пактами про права людини, які Україна ратифікувала, та іншими відповідними міжнародними документами». Ось чому 1 грудня 1991 р. закарпатці провели референдум (фактично – плебісцит), на якому прийняли законне рішення про відновлення в Закарпатській області статусу автономної республіки у складі суверенної України, тому воно не відмінено по сьогодні. 10 лютого 1999 р. русинські організації прийняли другу Декларацію, у якій вимагали від Президента України Л.Кучми та Верховної Ради невідкладно приступити до реалізації Всезакарпатського референдуму від 1 грудня 1991 р. Однак ці домагання закарпатців під час президентства В.Ющенко стало підставою для політичного переслідування активістів русинських громадських організацій. За особистою вказівкою В.Ющенка, як Президента України, та на вимогу начальника СБУ В.Наливайченка, Управління СБУ у Закарпатській області 05 грудня 2008 р. порушило проти священика Сидора Д.Д. кримінальну справу. Тільки через чотири роки, 20 лютого 2012 року, закінчився розгляд цієї справи в суді дебатами прокурора Фотченка С.П., адвокатів Мокану В.Д. і Годьмаша П.В., а також підсудного Сидора Д.Д. Публікуємо без змін виступ у цих дебатах адвоката Годьмаша П.В., а інших – в наступних номерах. «Ваша честь. Начальник 1-го відділення слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Закарпатській області (далі –СБУ) майор Динис В.М. постановою від 05 грудня 2008 року порушив проти священика Сидора Димитрія Димитровича, як голови правління об’єднання громадських русинських національних організацій під назвою «Сойм Підкарпатських Русинів», кримінальну справу № 499 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 110 КК України. А саме: «Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України…, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій». В цій постанові слідчий СБУ Динис В.М. написав, що підставою для порушення кримінальної справи № 449 послужили нібито встановленні ним злочинні дії, вчинені Сидором Д.Д. А саме: підготовка проекту «Меморандуму 2-го Європейського Конгресу Підкарпатських Русинів про прийняття Акту проголошення відновлення русинської державності (від 25 жовтня 2008 р. м. Мукачево)» (далі – «Меморандум»), в якому вбачається: 1. Заклики до зміни меж території України та передачу «Меморандуму» в редакцію газети для його публікації з метою розповсюдження цих закликів. 2. Зчитування «Меморандуму» делегатам 2-го Європейського Конгресу Підкарпатських Русинів (далі – 2-го ЄКПР) та присутнім на ньому особам, що нібито це зчитування є закликом до зміни меж території України або її державних кордонів. Ознайомившись із матеріалами, на підставі яких слідчий СБУ Динис В.М. порушив проти Сидора Д.Д. кримінальну справу № 449, прокурор відділу прокуратури Закарпатської області Зовдун С.П. переконався у відсутності законних підстав для її порушення. Тому Зовдун С.П. написав слідчому СБУ Динису В.М. письмову вказівку, в якій нагадав, що обов’язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст. 110 КК України, є умисел та мета вчинення цього злочину. Одночасно Зовдун С.П. наголосив, що матеріали кримінальної справи № 449 не підтверджують вчинення Сидором Д.Д. злочинних дій, передбачених 1-шою частиною ст. 110 КК України. Тобто, кримінальну справу № 449 порушено проти Сидора Д.Д. незаконно. (том 1-й, а/с 16). У цій же вказівці Зовдун С.П. вимагав від слідчого СБУ Диниса В.М. наступне: 1) Отримати з архівів документи стосовно наведених в проекті «Меморандуму» фактів і аргументів, після чого допитати по ним у якості свідків спеціалістів-істориків для їх роз’яснення. 2) Провести історичну та повторну судово-лінгвістичну експертизи, надавши експертам на дослідження, зокрема: Сен-Жерменський і Тріанонський мирні договори; конституційний закон Чехословаччини від 22.10.1938 року; договір СРСР і Чехословаччини «Про Закарпатську Україну» від 29.06.1945 року; матеріали по Всезакарпатському референдуму від 1 грудня 1991 р. 3) Повторно допитати всіх свідків з метою, щоб повторним їх допитом та історичною і повторною судово-лінгвістичною експертизами таки доказати наявність у «Меморандумі» закликів до зміни межі державної території України або її кордону. А заступник прокурора Закарпатської області І.Зарева 16 грудня 2008 року теж написав вказівку по кримінальній справі № 449 безпосередньо начальнику СБУ Тиводару Б.М. (том 1-й, а/с 15 -16). В ній, зокрема, вимагалося (цитую) «вжити вичерпних заходів, спрямувавши їх на встановлення умислу та реальної мети» у вчинені Сидором Д.Д. небезпечного для України злочину. Тобто, вимагав встановити (цитую) «умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону» та «публічні заклики і розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, а також щотижня доповідати йому про виконання цієї вказівки». Не виконавши обов’язкових для виконання вище згаданих вказівок прокурора відділу Зовдуна С.П. та заступника прокурора Закарпатської області І.Зарева, слідчий СБУ Динис В.М. 16 вересня 2009 року пред’явив Сидору Д.Д. обвинувачення у скоєні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 110 КК України, якого Сидор Д.Д. фактично не вчиняв. А саме: «Умисні дії, вчинені Сидором Д.Д. з метою зміни меж території або державного кордону України…, а також публічні заклики та розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій». Однак слідчий СБУ Динис В.М. фактично цих вказівок прокурорів і в першому абзаці обвинувальному висновку від 30 вересня 2009 року голослівно написав, що Сидор Д.Д. обвинувачується у скоєні наступних дій: 1-ша дія: Нібито Сидор Д.Д. особисто, тобто самостійно підготував проект «Меморандуму». Це звинувачення суперечить не тільки показам Сидора Д.Д., написаних слідчим СБУ Динисом В.М. у протоколі його допиту, але й показам чисельних свідків, теж зафіксованих у протоколах їх допиту. Зокрема, свідків Корпош Н.Г., Кемінь М.Ф., Аламашія М.І, Буряка М.І., Іваника В.І., Ригана К.І., Ярчич М.М., Лецовича Л.В. та інших. Названі свідки показали, що проект «Меморандуму» підготувала спеціально створена для цього робоча група із числа керівників та активістів русинських організацій. А підсудний Сидор Д.Д. , зокрема, показав, що від правління «Сойму Підкарпатських Русинів» (далі – «Сойму») представником у цій робочій групі був заступник голови правління «Сойму» Шарга М.І. Тому він, Сидор Д.Д., лише один раз був присутнім на засідання цієї робочої групи, яка готувала не тільки «Меморандум», але й 2-й Європейський конгрес підкарпатських русинів (далі – 2-й ЄКПР). 2-га дія: Нібито підсудний Сидор Д.Д. через мережу Інтернету розповсюдив «Меморандум» та передав його з метою публікації до редакції газети «Карпатська Україна. Красне Поле». Але експертне обстеження вилучених під час обшуку у церкві та помешканні Сидора Д.Д. комп’ютерів не встановило, щоб ними було передано в мережу Інтернету чи до редакції газети «Меморандум». Крім того, допитані у якості свідків працівники редакції газети «Карпатська Україна. Красне Поле» не підтвердили, що саме Сидор Д.Д. передав їм проект «Меморандуму». 3-тя дія: Нібито особисто підсудний Сидор Д.Д. був організатором 2-го ЄКРП. Мною уже було сказано, що як попереднім слідством, так судовим слідством встановлено, що із керівників та активістів русинських організацій була створена спеціальна робоча група по підготовці не тільки «Меморандуму», але й проведенню 2-го ЄКПР. Названі мною свідки Корпош Н.Г., Кемінь М.Ф., Алмашій М.І, Буряк М.І., Іваник В.І., Риган К.І., Ярчич М.М., Лецович Л.В. та інші показали, що саме ця робоча група була організатором проведення 2-го ЄКПР. 4-та дія: Нібито особисто Сидор Д.Д. був головуючим у президії 2-го ЄКПР. Всім відомо, що засідання зборів або конгресів відкриває голова їх президії. Підсудний Сидор Д.Д. та всі свідки одностайно показали, що 2-й ЄКПР відкривав Жупан Є.Є. Крім того, в опублікованому в газеті «Карпатська Україна. Красне поле» проекті «Меморандуму» вказано, що його підписано двома співголовами 2-го ЄКПР. Тобто, президію 2-го ЄКПР очолювали два співголови, а не один Сидор Д.Д. Всі свідки, в їх числі Завадяк М.І, Ярчич М.М., Залізко О.С., Рогальський С.А., Кузьо В.І. та інші показали, що відкрив засідання 2-го ЄКПР Жупан Є.Є., який і почав зчитувати проект «Меморандуму», а Сидор Д.Д. лише продовжив його зчитування. Із цього випливає, що Жупан Є.Є. був головнішим співголовою, ніж Сидор Д.Д. 5-та дія: Нібито шляхом прочитання «Меморандуму» Сидор Д.Д. передав делегатам 2-го ЄКПР та всім іншим присутнім на ньому «ідею даних документів», тобто «Меморандуму». Але яку саме ідею передав Сидор Д.Д. шляхом прочитання «Меморандуму» та в чому вона полягає, в обвинувальному висновку не сказано, оскільки вона просто надумана слідчим СБУ Динисом В.М. Окрім того, у ч. 1 ст. 110 КК України передбачено, що складовою даного злочину є заклик чи заклики, та зовсім не передбачається у якості злочинної дії зчитування. 6-та дія: У «Меморандумі» написано про (цитую) «відновлення русинської державності в статусі суб’єкта міжнародного права суверенного підкарпаторусинського народу від 21 грудня 1918 року і 10 вересня 1919 року», а це нібито є злочином. Ваша честь! Якби слідчий СБУ Динис В.М. виконав письмову вказівку прокурора відділу Зовдуна С.П. про проведення історичної експертизи проекту «Меморандуму», то згаданих у ньому дати «21 грудня 1918 року» і «10 вересня 1919 року», зовсім не згадувалося б у обвинувальному висновку по наступним мотивам . Слово «меморандум» грецького походження і переводиться «те, що слід пам’ятати».
Термін «меморандум» застосовується в дипломатичній переписці як додаток до ноти чи документу. Тобто, у «Меморандумі» як додатку до документа, який втілено до нього під назвою «Акт проголошення», лише нагадуються події, а не дії, які відбулися 21 грудня 1918 року та 10 вересня 1919 року. Саме ці події потрібно лише пам’ятати безпосередньо у самому «Акті проголошення». Досліджений попереднім та судовим слідством «Меморандум» фактично складається із двох окремих документів: самого «Меморандуму» та включеного до нього «Акту проголошення». Але правильно було б їх скомпонувати у зворотному порядку: спочатку «Акт проголошення», а за ним «Меморандум» у якості більш детального пояснення мало вживаних чи забутих подій, які згадуються у самому «Акті проголошення». Саме ця непослідовність компонування текстів – спочатку «Меморандуму», а після нього документу під назвою «Актом проголошення», як і згадування у «Меморандумі» забутих чи мало кому сьогодні відомих стосовно Закарпаття доленосних подій 1918-1920 років, по суті і стали причиною безпідставного порушення проти Сидора Д.Д. кримінальної справи № 449. Тобто, елементарна неосвіченість стосовно історії Закарпаття певних працівників СБУ і стала причиною незаконного порушення стосовно Сидора Д.Д. кримінальної справи № 449. Саме про цю неосвіченість делікатно нагадувалося у вказівці прокурора відділу Зовдуна С.П. та марно вказувалося ним яким саме чином уникнути досудовим слідством помилки у цій справі. Ваша честь! Згадана у «Меморандумі» та обвинувальному висновку дата «21 грудня 1918 року» означає не дію, а наступну історико-юридичну подію. Австрія у 1849 р. офіційно визнала компактно проживаючу на її території русинську національну меншину та створила в ній Русинську національну область із центром в Ужгороді. У 1918 році Угорщина вийшла із складу Австро-Угорщини і русини домоглися від Угорщини прийняття 21 грудня 1918 року конституційного закону під назвою «Про автономію русинської (рутенської) нації, що проживає на території Угорщини». Цим законом одночасно було визнано русинів у якості політичної нації, яка має право на самовизначення, та було утворено на русинській національній території, тобто на території сучасного Закарпаття, автономну республіку під назвою «Русинська Країна» (т. 4-й, а/с 262). Аналогічно згадана у «Меморандумі» та обвинувальному висновку дата «10 вересня 1919 року» нагадує наступне. Частина русинської нації, яка проживала і проживає по сьогодні на території Пряшівського краю сьогоднішньої Словаччини, прийняла рішення про своє приєднання до новоутвореної Чехословаччини. Тому не увійшла до автономної Русинської Країни у складі Угорщини. Але владу в Угорщині захопили комуністи і русини сучасного Закарпаття 8 травня 1919 р. теж прийняли рішення про приєднання автономної Русинської Країни до Чехословаччини. Це рішення русинів автономної Русинської Країни розглядалося на Паризькій мирній конференції, яка погодилась із ним. Тому в п. 54 Сен-Жерменського мирного договору стосовно автономної Русинської Країни було записано, що вона приєднується до Чехословаччини у якості (цитую) «автономної території Русинів на півдні від Карпат» (т. 5-й, а/с 63-64). Тобто, згаданими у «Меморандумі» дати «21 грудня 1918 року» і «10 вересня 1919 року» лише нагадується, що сучасне Закарпаття уже в 1918 році мало статус автономної республіки, який у 1919 році визнали всі країни-учасниці Паризької мирної конференції. 7-ма дія: В обвинувальному висновку написано, що у «Меморандумі» мова йде про (цитую) «відновлення статусу русинської державності у формі «Республіка Підкарпатська Русь» від 22 листопада 1938 р.», що нібито рівнозначно заклику до зміни межі державної території України чи її кордону. (т. 5-й, а/с 25, т. 8-й, а/с 93). Фактично цією фразою про «статус русинської державності у формі «Республіка Підкарпатська Русь» від 22 листопада 1938 р.» також лише нагадується, що парламент Чехословаччини 22 листопада 1938 року конституційним законом «Про автономну Підкарпатську Русь» надав Підкарпатській Русі більш розширений статус автономності, ніж вона мала відповідно до ст. 3 конституції Чехословаччини 1920 року. З моєї оціночної точки зору, фраза «статус русинської державності у формі «Республіка Підкарпатська Русь» від 22 листопада 1938 р.» згадується у «Меморандумі» по наступній причині. На день проведення 1 грудня 1991 року Всезакарпатського референдуму, автономні республіки СРСР мали набагато вищий статус самоврядності, ніж це було передбачено для Підкарпатської Русі законом Чехословаччини від 22 листопада 1938 року.
Щоб не було звинувачень, що нібито закарпатці хочуть мати більший статус автономності ніж його мали, і було згадано у «Меморандумі» закон Чехословаччини «Про автономію Підкарпатської Русі» від 22 листопада 1938 року Ваша честь! У ч. 1 ст. 110 КК України написано, що обов’язковою ознакою складу цього злочину необхідні умисні заклики, вчинені з метою зміни межі державної території України або її кордону, або умисне розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій. Вище згадані мною всі сім подій історичного характеру, які наведено в обвинувальному висновку у якості доказів вини підсудного Сидора Д.Д., фактично дають підставу стверджувати, що підсудний Сидор Д.Д. взагалі не вчиняв умисних закликів з метою зміни межі державної території України або її кордону та не розповсюджував матеріали із закликами до вчинення таких дій. Це підтверджується як показами підсудного Сидора Д.Д., так показами всіх свідків. Їх покази коротко зводяться до наступного: Підсудний Сидор Д.Д.: Під час попереднього слідства Сидор Д.Д. показав, що перед його обранням у депутати Перечинської районної та Закарпатської обласної народних рад, він обіцяв своїм виборцям домогтися реалізації проведеного 1 грудня 1991 року Всезакарпатського референдуму по відновленню статусу автономності Закарпаття у складі України. Оскільки це йому не вдалося, то, як громадський діяч, він продовжував домагатися виконання цих обіцянок своїм виборцям. Він, зокрема, сказав: «Не відмовляюся від мети створення автономної республіки у складі України. Але ніде і ніколи не закликав до посягання на її територіальну цілісність… основними вимогами «Меморандуму» є визнання статусу Закарпаття як спеціальної самоврядної території у складі України… В ньому жодним чином не йдеться про зміну території чи кордонів… Ще раз наголошую, що ніякої зміни кордонів України бути не може» (т. 1-й а/с 7). Підсудний Сидор Д.Д. підтвердив ці свої покази у суді таким чином: Очолюю правління громадського об’єднання русинських організацій під назвою «Сойм Підкарпатських Русинів», скорочена назва якого «Сойм». Заступником голови правління «Сойму» був Шарга М.І., який очолював обласну організацію «Знання». Оскільки засідання робочої групи по організації і проведенню 2-го ЄКПР проходило в місті Мукачево, то він, Сидор Д.Д., із-за особливостях робочого дня священика, не мав можливості брати участь у засіданнях цієї робочої групи по колективній розробці «Меморандуму» та організації і проведенню 2-го ЄКПР. Цю місію від «Сойму» виконував Шарга М.І. Далі підсудний Сидор Д.Д. показав, що до президії 2-го ЄКПР було обрано Жупана Є.Є., Сидора Д.Д., Лецовича Л.В., Туряницю М.І. та інших. Оскільки 2-ий ЄКПР проходив у місті Мукачево, де знаходиться офіс обласного об’єднання русинських організацій «Народна Рада Русинів Закарпаття» (скорочено НРРЗ), то 2-й ЄКПР відкривав голова правління НРРЗ Жупан Є.Є. Тому саме Жупан Є.Є. і почав зачитувати «Меморандум», а вже потім продовжив його зачитувати Сидор Д.Д.. Він, підсудний Сидор Д.Д., не вбачає у «Меморандумі» закликів до зміни державної межі чи кордону України. Бо це суперечило б проведеному 1 листопада 1991 року Всезакарпатському референдуму про відновлення статусу автономності Закарпаття у складі України. Підсудний Сидор Д.Д. не визнав себе винним у скоєні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 110 КК України і вважає свої дії законними, які не суперечать Конституції і законодавству України. Свої дії вважає продовженням законних домагань, які викладені у рішеннях депутатів Закарпатської обласної ради про поверненню Закарпаттю статусу автономної республіки у складі України. (4-й том, а/с 61, 178, 195, 219, 220, 222, 254, 262; у 5-му томі а/с 25, 63, 85, 163; у 8-му томі с/а 85, 93. 96, 97, 99, 100, 192). - Корпош Н.Г.: «Меморандум» розроблявся колективно з метою домогтися від офіційного Києва визнання русинської нації та реалізації Всезакарпатського референдуму від 1 грудня 1991 р. про відновлення в Закарпатті статусу автономної республіки у складі України. - Кемінь М.Ф.: «Меморандум» готували колективно, зокрема, Жупан Є.Є., Сидор Д.Д., Туряниця І.І., Лецович Л.В. та інші керівники і активісти русинських організацій. Однак жодних закликів, які суперечать Конституції України, у ньому немає. Не було їх і під час обговорення «Меморандуму» на 2-му ЄКПР. (т. 3, а/с 61-70). - Алмашій М.І.: Було створено ініціативну раду, яка займалася підготовкою 2-го ЄКПР та документів, щоб їх обговорити та прийняти на 2-му ЄКПР. В цих документах мови про кордони немає і про кордони на 2-му ЄКПР взагалі не згадувалося. В документах та на конгресі мова йшла про самоврядну автономну територію у складі України та визнання русинської нації. - Філіп Л.І., кандидат історичних наук: На 2-му ЄКПР «Меморандум» обговорювався делегатами постатейно. Він розроблявся і приймався з метою, щоб робоча група по розробці проекту нової Конституції України врахувала в ньому автономність Закарпаття. За основу майбутньої автономності Закарпаття у складі України пропонувалося взяти закон Чехословаччини «Про автономію Підкарпатської Русі». Тому цю пропозицію не слід розцінювати як намір закарпатців вийти із складу України та повернутися до Чехословаччини, якої просто немає. - Жупан Є.Є.: Під час досудового допиту в СБУ Жупан Є.Є., показав, що «у розробці програми та матеріалів засідання Конгресу брали участь 15 – 20 чоловік» ( 2-й том, а/с 110). На допиті в суді Жупан Є.Є. показав: у своєму виступі на 2-му ЄКПР я зробив свої зауваження до «Меморандуму». Будучи депутатом Закарпатської обласної ради, я запропонував, щоб після затвердження делегатами 2-го ЄКПР «Меморандуму» передати його обласній раді. Закликів до зміни державних кордонів України в «Меморандумі» немає і від учасників конгресу чи когось іншого ніколи таких закликів не чув. - Буряк М.І.: «Меморандум» спочатку зачитував Жупан Є.Є., а потім Сидор Д.Д. У розробці «Меморандуму» брали участь Жупан Є.Є., Сидор Д.Д., Шапрга М.І., Алмашій М.І., Лецович Л.В. та інші керівники і активісти русинських організацій. Під час зчитування та обговорення «Меморандуму» мова йшла про визнання русинської нації та реалізацію Всезакарпатського референдуму. Про інше на 2-му ЄКПР не говорилося. Шарга М.І. намагався на 2-му ЄКПР зачитати ним і мною розроблений проект Конституції автономного Закарпаття у складі України. Шарга М.І. мав намір зачитати його делегатам 2-го ЄКПР для обговорення та затвердження. Але Сидор Д.Д. не дав йому цього зробити. - Бисага С.К.: «Меморандум» являється колективним документам. Його метою було домогтися реалізації Всезакарпатського референдуму про автономію Закарпаття у складі України та визнання всім світом визнаної русинської нації. Бо вона є автохтонною нацією в Закарпатті і всім світом визнана такою більше сотні років тому. Під час обговорення «Меморандуму» я особисто вносив пропозицію, щоб згадати в ньому статус автономності Закарпаття у складі Угорщини, яку Закарпаття мало по конституційному закону Угорщини № 10 під назвою «Русинська Країна». Вносили свої пропозиції до зачитаного «Меморандуму» також Алмашій, Макара, Кривський, Завадяк та інші. Пропозицій стосовно кордонів Закарпаття чи України під час обговорення «Меморандуму» не було. - Іваник В.І.: Готував «Меморандум» оргкомітет, до складу якого входили Жупан Є.Є., Сидор Д.Д.. та інші. В ньому про територію Закарпаття та кордони України не згадується. - Риган К.І.: (із зачитаного в суді протоколу її допиту): «Меморандум» розроблявся в Мукачеві координаційною радою, а основним їх розробником був Шарга М. І. (т. 6, а/с 145) - Рогальський С.А.: «Меморандуму» читали Жупан і Сидор по пунктам, які потім обговорювалися делегатами та голосували за них окремо, а потім за «Меморандум» в цілому. У «Меморандумі» мова йшла про русинську націю, Всезакарпатський референдум та автономію Закарпаття у складі України. Про державні кордони не згадувалося. (т. 6, а/с 103-106) - Залізко О.С.: У «Меморандумі» були закладені вимоги до офіційного Києва про визнання русинської національності і Всезакарпатського референдуму стосовно автономності Закарпаття у складі України, аналогічно Криму. Ніколи не чула, щоб хтось говорив про відмежування Закарпаття від України чи зміну її державних кордонів. «Меморандум» зачитували Жупан і Сидор. Ніяких закликів в ньому немає. На 2-му ЄКПР було затверджено Звернення до уряду про визнання автономії. - Сакалош: (із зачитаного в суді протоколу допиту): Ми хочемо бути автономною державою у складі України аналогічно Криму. (т. 7, а/с 56-61):. - Кривський І.М.: Являюся головою правління обласного русинського науково-культурного товариства. Був членом робочої групи по розробці законопроекту про автономію Закарпаття у складі України. В той час Голова Президії Верховної Ради України Л.Кравчук був кандидатом в Президенти України, який підтримував проведення в Закарпатті такого референдуму. Але після обрання Кравчука Президентом України, він почав маніпулювати. Це викликає невдоволення закарпатців, які домагаються, в тому числі через 2-й ЄКПР, вирішення проблеми русинської нації і автономності Закарпаття у складі України. (4-й том, а/с 61, 178, 195, 219, 220, 222). - Кузьо В.І.: На 2-й ЄКПР була запрошена Н.Карпачова, як Уповноважений парламенту України з прав людини. Але вона не змогла приїхати і доручила взяти участь у 2-му ЄКПР мені, головному консультанту його Секретаріату. Уважно слухав про що на 2-му ЄКПР говорили члени його президії та виступаючі, щоб міг безпомилково доповісти про це Н.Карпачовій. 2-й ЄКПР відкрив Жупан Є.Є., який і почав зачитувати «Меморандум», а продовжив його зачитувати Сидор Д.Д. Вони зачитували «Меморандум» постатейно, щоб делегати мали можливість їх обговорити та внести зміни, а потім проходило голосування за кожний окремий пункт «Меморандуму». При цьому жодних закликів до зміни державних кордонів України, або закликів до виходу Закарпаття із складу України, на 2-му ЄКПР взагалі не було. На 2-му ЄКПР мова йшла лише про визнання офіційним Києвом русинської національності та реалізації Всезакарпатського референдуму по відновленню в Закарпатті статусу автономної республіки у складі України. Як юрист за фахом з багаторічним стажем роботи на посаді прокурора, мною проаналізовано зачитаний на 2-му ЄКПР Жупаном Є.Є. і Сидором Д.Д. «Меморандум». Жодних закликів до зміни державного кордону України я там не побачив. В той же час переконаний, що вимоги 2-го ЄКПР про офіційне визнання Україною русинської національності, а також вимоги про відновлення в Закарпатті статусу автономності у складі України, є законними. Тому ці домагання закарпатців офіційний Київ обов’язково виконає. - Шарга М.І.: (із зачитаних в суді одного з трьох протоколів його допиту): На 2-му ЄКПР мова йшла про невиконання офіційним Києвом вимог ст. 11 Конституції України, що Україна як держава повинна сприяти розвиткові етнічної, культурної, мовної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України, якою є русинська національність. Вписаний до «Меморандуму» «Акт проголошення» - це пропозиції до змін у Конституцію України, а не заклики до виходу із складу України. На звернення громадських русинських організацій по вирішенню цих питань офіційний Київ лише іноді дає відписки. Це спонукає русинські організації проводити акції, щоб домогтися свого, яке не заборонено законодавством і гарантовано Конституцією України (т. 3, а/с 29 - 43). - Макара М.І.: (із зачитаного в суді протоколу його допиту): На 2-му ЄКПР мова йшла виключно про реалізацію референдуму – автономію Закарпаття у складі України (4-й том, а/с 61, 178, 195, 219, 220, 222). - Лецович Л.В.: «Меморандум» готували керівники та лідери русинських організацій області колегіально. Від обласного «Общества підкарпатських русинів» участь у розробці «Меморандуму» я брав участь на правах голови правління цього общества русинів. Відкрив 2-й ЄКПР Жупан Є.Є., який і почав зачитувати «Меморандум», а продовжив його зачитувати Сидор Д.Д. У «Меморандумі» та виступах делегатів 2-го ЄКПР при його обговоренні передбачалося спонукати офіційний Київ визнати русинську націю та реалізувати Всезакарпатський референдум про автономію Закарпаття у складі України. Питання про державні кордони України на 2-му ЄКПР не обговорювалися. Навіть слово «кордон» не згадувалося (4-й том, а/с 61, 178, 195, 219, 220, 222). - Онисько О.Д.: В президії 2-го ЄКПР були Жупан Є.Є, Сидор Д.Д., Туряниця І.М., Лецович Л.В., священик Сюч, від закордонних русинів – О.Матола, та інші (див. фото в т. 5, а/с 136). Відкрив 2-й ЄКПР Жупан Є.Є., який і почав зачитувати винесений на обговорення і прийняття «Меморандум». Продовжив його читати Сидор Д.Д. Намагання Шарги М.І. зачитати проект Конституції автономного Закарпаття у складі України не допустив саме Сидор Д.Д. - Талабішка І.Д.: Делегатом 2-го ЄКПР я був як голова правління Свалявської районної організації корінного населення. Лише один я голосував проти прийняття «Меморандуму». Але закликів до зміни державних кордонів України на 2-му ЄКПР я не чув. - Чокнадій Ю.Ю.: Із зачитаного в суді протоколу допиту: Я був на 2-му ЄКПР представником від обласного товариства угорців Закарпаття. На 2-му ЄКПР говорилося і приймалися рішення виключно про визнання русинської нації та реалізацію референдуму про автономію Закарпаття у складі України (т. 6, а/с.38). - Завадяк М.І.: Мене було обрано головою комісії 2-го ЄКПР по підрахунку голосів. Тому добре пам’ятаю, що «Меморандум» делегатам 2-го ЄКПР постатейно зачитував спочатку Жупан Є.Є., а потім Сидор Д.Д. Після постатейного обговорення та внесення змін, відбувалося голосування, а в кінці було голосування за затвердження всього тексту «Меморандуму» із внесеними до нього змінами. 2-й ЄКПР та інші подібні акції русинів Закарпаття є наслідком проголошення суверенної України та визнання Україною прав національних меншин. Закарпатці повірили, що з розвалом СРСР та проголошення суверенної і демократичної України настав момент відновити свою автономність у складі України. Тому і провели Всезакарпатський референдум. Я був у числі делегації представників русинських організацій до Президента України з вимогою: визнати русинську націю і реалізувати референдум. Але офіційний Київ на законні вимоги русинів Закарпаття не реагує і приходиться проводити акції, в їх числі 2-й ЄКПР. - Ярчич М.М.: «Меморандум» є колективним проектом русинських організацій Закарпаття. Його зачитували на 2-му ЄКПР Жупан Є.Є. і Сидор Д.Д.. Мене було обрано секретарем 2-го ЄКПР і я коротко писала протокол як відбувався конгрес. Цей протокол від мене забрали працівники СБУ. Але добре пам’ятаю, що «Меморандум» зачитували постатейно. Тому кожний пункт «Меморандуму» обговорювався, до них делегати вносили зміни, а потім голосували за кожний пункт окремо. Потім відбулося голосування за затвердження «Меморандуму» в цілому із внесеними до нього змінами. При голосуванні утримався лише один Талабішка І.В. Добре пам’ятаю, що у виступах делегатів 2-го ЄКПР мова йшла про русинську націю та необхідність реалізації референдуму про автономію Закарпаття у складі України. Ніхто із виступаючих навіть не згадував про державні кордони України. Виступи делегатів зводилися до пропозицій: повернення Закарпаттю статусу автономності у складі України. За основу цього статусу пропонувалося взяти той статус автономності, який Закарпаття мало під час перебування в складі Чехословаччини відповідно до закону «Про автономію Підкарпатської Русі» від 22 листопада 1938 року. Затверджений на 2-му ЄКПР «Меморандум» нікуди не направлявся. Він став лише основою для прийняття 2-м ЄКПР офіційного документу під назвою «Звернення до депутатів Закарпатської обласної ради». Це Звернення особисто мною та за участі членів президії 2-го ЄКПР Жупана Є.Є., Сидора Д.Д. і Лецовича Л.В. було передано депутатам обласної ради через секретаріат Закарпатської обласної ради. А 8 листопада 2008 року його було опубліковано в газеті «Карпатська Україна – Красне Поле» (т. 8-й, а/с 110). Ваша честь! Підсумовуючи покази вище згаданих свідків, зокрема, Корпош Н.Г., Кеміня М.Ф., Алмашія М.І., Буряка М.І., Іваника В.І., Риган К.І., Ярчич М.М., Лецовича Л.В, можна однозначно стверджувати наступне: а) «Меморандум» колективно розробляли керівники та активісти русинських організацій. Жоден із них не показав, що у розробці «Меморандуму» брав участь лише один підсудний Сидор Д.Д., або щоб Сидор Д.Д. передав його редакції газети «Карпатська Україна. Красне Поле» для публікації. б) «Меморандум» на 2-му ЄКПР зчитував спочатку Жупан Є.Є., а потім Сидор Д.Д. в) Зчитували «Меморандуму» Жупан Є.Є., і Сидор Д.Д. по пунктам тому, що мали на меті надати делегатам 2-го ЄКПР можливість осмислити прочитаний пункт та внести до нього доповнення, а не з метою закликів до зміни державної межі України чи її кордону. Цей метод демократичного прийняття колективного рішення застосовується і в парламенті України. Але слідчий СБУ Динис В.М. навмисно цей демократичний принцип обговорення та затвердження проекту документу перекрутив до навпаки. У обвинувальному висновку він написав, що нібито саме Сидор Д.Д., як зчитувач колективно розробленого «Меморандуму», нібито автоматично являється його розробником, а також агітатором та розповсюджувачем його ідей і закликів до вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 110 КК України.
Конец

http://www.facebook.com/dsydor/posts/314062245307521

Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments